Реп’яхи й насіння трав у шерсті після осінньої прогулянки

Кінець вересня — час, коли трави в київських парках, на узліссях і на пустирях між новобудовами дозрівають. Насіння багатьох із них влаштоване так, щоб чіплятися за шерсть тварин: гачки, колючки, зубці — саме так рослини й розселяються. Для довгошерстої собаки це означає, що кожна прогулянка вздовж некошеної трави закінчується десятком «пасажирів» у шерсті, і більшість із них не видно, поки не провести рукою проти шерсті.

Що саме чіпляється

Три групи, і з кожною поводитися треба по-різному. Перша — реп’яхи: круглі кошики з гачками, які видно одразу. Друга — дрібне чіпке насіння, як-от у череди чи підмаренника: воно сидить глибоко в підшерстку й на лапах, і його знаходять хіба що на дотик. Третя — ості, колоски диких злаків, схожі на маленькі стріли. Вони найнебезпечніші, бо рухаються тільки вперед, — про них окремо нижче.

Чому реп’ях за добу стає ковтуном

Реп’ях не просто лежить у шерсті: його гачки захоплюють волосини, собака чухається або вигризає його, і навколо утворюється вузол із шерсті, слини й уламків колючок. У мальтезе, пуделя, спанієля, йорка чи ши-тцу до ранку це вже щільний ковтун за вухом, у пахві або на «штанях». А ковтун тягне шкіру при кожному русі — чому це болить і чому його не можна вистригати ножицями вдома, розібрано на сторінці про ковтуни.

Як прибрати вдома, поки не пізно

Найкраще — одразу після прогулянки, поки шерсть суха. Реп’ях не тягніть: так ви висмикнете разом із ним пасмо. Розділіть його пальцями на частини й вивільняйте волосини по кілька, від кінчиків до основи, притримуючи шерсть біля шкіри, щоб не тягнути її. Потім пройдіться металевим гребінцем: якщо він доходить до шкіри без зупинок — усе чисто. Дрібне насіння краще вичісувати сликером, а не пальцями. Що з цього мати вдома, ми розібрали в статті про сликер, гребінець і дешедер, а самі інструменти є у нашому магазині.

Оглядати варто не спину, а місця, куди рука заходить рідко: між пальцями, пахви, пах, внутрішній бік вух, хвіст і шерсть під нашийником чи шлеєю.

Ості: коли це вже не до грумера

Колосок дикого злаку влаштований як гарпун: назад він не виходить, а вперед просувається з кожним рухом. Тому небезпечний він не в шерсті, а там, куди може потрапити, — між пальці, у вухо, у ніс. Якщо після прогулянки собака раптом трусить головою чи тримає її набік, безперестанку чхає, вилизує одне місце між пальцями або там з’явилася припухлість — не намагайтеся нічого дістати самі й не чекайте до завтра: це до ветеринара того ж дня. Грумер прибирає те, що в шерсті; усе, що пішло під шкіру чи всередину, — робота лікаря.

Що робимо ми

Якщо реп’яхи вже встигли зваляти шерсть, у салоні Zoo&Groomer такий вузол спершу оцінюють руками: якщо гребінець проходить до шкіри — розбирають, якщо ні — акуратно вистригають, і кажуть про це до початку роботи. Розбирання ковтунів у собаки коштує 1400 ₴ за годину. А щоб наступного разу чіплялося менше, допомагає гігієнічний комплекс — від 1200 ₴: шерсть між подушечками й на животі коротша, і насінню просто нема за що вчепитися. Що ще взяти на осінню прогулянку, ми зібрали в окремому списку.